ПсихологіяЩо таке травма свідка і як допомогти собі та близьким з нею впоратися
Важливо розділити почуття з кимось іншим
Під час війни майже неможливо почуватися в безпеці. І навіть, якщо ми знаходимося в більш спокійних регіонах країни або за кордоном, однаково тою чи тою мірою можемо травмуватися подіями, про які читаємо в новинах, або фотографіями й відео з гарячих точок. Зараз неможливо пройти повз чуже горе, бо кожен його сприймає як своє, неможливо відгородитися від страждань людей, які жили в окупації, і цей дотик до горя, ідентифікація себе з людьми, які постраждали, можуть спричинити травму свідка.
Про те, як виникає травма свідка, як проявляється і як собі можна допомогти, ми поговорили з психотерапевткою Ольгою Хайдуковою.
Текст: Анна Хаєцька
ілюстрації: Олеся Ковальчук
Травма свідка – це неможливість людини «перетравити» той жах, який вона спостерігає, коли в нас немає можливості впоратися з тією інтенсивністю почуттів, що виникають у відповідь на екстремальну ситуацію – небезпечну чи смертельну.
Ми зараз усі опиняємося свідками насильства. Хтось стає жертвою. Але точно кожен із нас, хто дивився фото Бучі, Маріуполя, стає свідком злочинів і насильства. Але не в кожного буде травма свідка. Це залежить від того, наскільки людина здатна адаптуватися до стресу та від її особистої життєвої історії. Також залежить від того, які ресурси були задіяні, коли переживався стрес, щоби впоратися з ним, і як людина може ними користуватися.
Які можуть бути ознаки травми свідка:
- відчуття повного безсилля;
- ви переживаєте неймовірну провину та сором за те, що ви в безпеці;
- вам тривожно та страшно;
- навіть з часом спогади не зменшують інтенсивність реакції;
- надзвичайно складно говорити про побачене, ніби ви перестає щось відчувати. Так звана німота. Травма, як правило, викликає оніміння. Особливо в перші два-три дні після побаченого ми ніби оніміли;
- можуть снитися жахіття;
- з’являються панічні атаки;
- безсоння;
- трапляються розлади харчової поведінки.
Від чого залежить інтенсивність реакції
Такі реакції відрізняються від реакцій співчуття та переживання, бо те, що людина спостерігає, зачіпає її психологічну безпеку. Почуттів дуже багато, а діяти немає можливості. У такому разі людина не може «перетравити» ці переживання та травмується.
Також людина може ідентифікуватися з кимось, чию історію прочитала чи побачила: у мене такий же будинок залишився, як знищений на фото з Гостомеля; у мене такий самий кіт, який ходить вулицями міста, втративши господарів; я міг опинитися в цій ситуації. Людина переживає жах і безсилля: відбувається страшна несправедливість, і ми безсилі перед цією несправедливістю.
Говорити чи мовчати
Дуже важливою є можливість людини в цей момент розділити почуття з кимось іншим. Напевно, кожен помічав, як багато в соцмережах реагування після трагічних подій. Це спроба з кимось розділити ці почуття. Коментарі, лайки – будь-яке реагування на емоції в дописі є важливим. Людина ділиться з тим, що в неї всередині, вона розмовляє.
Якщо людина замовкає, це характерна частина стресової ситуації, проте, коли людина замикається, це гірше. Так, це може бути способом упоратися із ситуацією, але потрібно дивитися, що це за дія: людина так себе захищає від жаху й намагається відгородитися через заперечення та дисоціацію, ніби нічого немає; або всередині все це переживає, але не здатна висловити назовні.
Психологічну шкоду, на відміну від фізичної, важко розгледіти. Замикаючись у собі віч-на-віч із найважчими почуттями, маємо ризики залишитися з ними на роки. І що довше людина залишає себе без підтримки, то в наступні роки вірогідніше зниження якості життя, унеможливлення переживання травми.
Як допомогти собі та близьким
Немає жодного іншого способу допомогти, як про це розповідати й говорити з тими, хто готовий бути поруч. Як би важко це не було.
Якщо вам складно говорити з близькими чи рідними, можете звернутися до цілодобової гарячої лінії психологічної допомоги або ж до психологічних служб, які працюють під час війни безкоштовно.
Спробуйте поговорити
Добре, коли людина може виговоритися, коли можна поговорити з близькими, і добре, коли близькі можуть висловити підтримку. Наразі дуже важливо, щоб рідні люди розуміли, що не варто знецінювати страх інших, а потрібно максимально підтримувати. Коли близькі кажуть «так, я теж плачу» чи «мені теж боляче». Це створює умови для визнання такої реакції як нормальної на ненормальні обставини. Це може зменшити ризик травмуватися.
Називайте свій стан
Щоб пережити все це, потрібно створювати свій наратив, намагатися зрозуміти, чому я була зачеплена цією подією, що для мене це означає, шукати слова, щоб назвати, у який стан я потрапила. Наприклад, я злюсь, ненавиджу, мені страшно. Коли ми проговорюємо свої відчуття чи свій стан, ми більш розуміємо, що з нами відбувається, і тоді наслідки побаченого стають меншими.
Будьте уважними до свого організму
Дуже важливо бути уважними до своїх біологічних процесів, наскільки це можливо за умов війни. Стежте за харчуванням, якщо у вас є нормальний доступ до їжі. Пийте достатньо води. Намагайтеся спати, якщо є можливість нормально поспати. Зараз цикл сну сильно порушений. Підтримка життєвих циклів дуже впливає на нашу сприйнятливість. Це найголовніше, за чим потрібно доглядати. Що більш виснажена фізично людина, то більше вона вразлива.
Тілесні стани
Під час стресових ситуацій важливо бути уважним до свого тіла, бо річ у тім, що кожен м’яз у своєму напруженні водночас зберігає інформацію про те почуття, яке ви не змогли виразити або пережити.
Щоб розслабитися психологічно, потрібно розслабити тіло. У цьому допоможе принцип: «напруження – відчуття – розслаблення». Будь-який м’яз, якщо його як слід напружити, після цього сам прагне розслабитися. Спробуйте зробити таку вправу: максимально напружуйте частини тіла (ноги, руки), а потім їх розслаблюйте. Це допоможе зняти стрес.
Якщо щось створило сильне враження, спочатку спробуйте відчути своє тіло, наприклад, за допомогою дихання або самомасажу. Потім спробуйте визначити та назвати свої почуття й почати з кимось переписуватися або телефонувати, щоб відволіктися.
Сором і провина
Сором за «слабкість», вина за «бездіяльність» – ці почуття замикають людину у внутрішній ізоляції, вона відчуває себе не гідною ні прощення, ні розуміння. І дуже важливо шукати допомоги, звертатися до людей, не замикатися всередині, давати собі право говорити. І сподіватися, що той, хто шукає допомогу, знайде того, хто на це відгукнеться.
Коментарі
Підписатись