ПсихологіяПитання психологу: як розповісти дитині про смерть близької людини?
Дитині складно приймати завершеність будь-чого, тим паче людського життя
На жаль, війна неминуче повʼязана з утратами, які приносять найбільше душевних страждань. Смерть близької людини складно перенести навіть дорослим людям. А до дітей, які вперше стикаються з цим явищем, слід бути особливо уважними.
Разом із психотерапевткою платформи «ЇЇ підтримка» Світланою Дробот знаходимо відповіді на питання, як переживати горе в присутності дитини. Як діти можуть реагувати на новини про смерть близької людини у різному віці? Як розповісти дитині ці новини так, щоб не травмувати? І як ми можемо допомогти їй прожити й прийняти завершеність людського життя.
Текст: Олександра Мельник
Ілюстрації: Олеся Ковальчук
Ми створили цей матеріал за підтримки наших читачів
Як дорослим переживати горе в присутності дитини?
Оскільки емоції під час утрати близької людини складно контролювати, за можливості першу гостру фазу переживання втрати бажано пережити не в присутності дитини. Якщо ми не можемо повністю контролювати ситуацію й приділяти належну увагу дитині в цей період, бажано, щоб з нею була людина, якій вона довіряє і яку поважає. Ви можете делегувати цій людині на перший час свої батьківські повноваження. Вона має бути більш емоційно стабільною в цій ситуації й надавати дитині необхідну підтримку, розʼяснення.
Якщо у вас немає можливості побути на самоті й прожити гостру фазу горювання віддалено від дитини, переживайте втрату разом. Проявляти відповідні до ситуації емоції абсолютно нормально. Але зі сторони дорослого, коли він проявляє якісь емоції в присутності дитини, важливо проговорювати й пояснювати, що відбувається, щоб не лякати її: «Мені зараз боляче й самотньо, тому я плачу. Зі мною все буде гаразд, але мені потрібен час, щоб прожити й прийняти це. Це не повʼязано з тобою, ти ні в чому не винен».
Дорослі в стресовій і травматичній ситуації, як-от смерть близької людини, схильні до регресії, до повернення в стан дитини. Цей процес складно відслідковувати, але в силах дорослого постійно нагадувати собі, хто дорослий, а хто дитина. Потрібно усвідомлювати, що якщо ви регресуєте, то дитина підсвідомо змушена буде взяти на себе відповідальність дорослого, а цього краще не допускати й не перекладати на чутливу дитячу психіку таку ношу.
Звісно, усі люди проживають горе по-різному. Хтось реагує досить активно, хтось замикається. Проте дитина завжди повинна знати, що відбувається. Діти дуже чутливі до змін, і незалежно від того, як саме ви будете проживати горе, ви однаково вербально чи невербально передасте дитині сигнали про зміни. Якщо емоції не проговорити й не пояснити, дитина однаково буде відчувати, що від неї щось приховують. Для неї це створює тло тривоги, нестійкості й невпевненості, від цього вона почувається незахищено.
Якщо емоції надмірні, дорослий не може впоратися з цими почуттями й нічого не пояснює дитині, яка знаходиться поруч, небезпека полягає в тому, що, споглядаючи вас в такому стані, вона розуміє, що відбулася якась трагедія. Але вона залишається з цим розумінням наодинці. Вона залишається без опори й підтримки, і в майбутньому є ймовірність того, що коли зіткнеться з подібною ситуацією, вона може відчувати безпорадність.
Коли ми намагаємося приховати від дитини власні емоції в такій ситуації, таким способом можемо навчити дитину теж приховувати свої, навішуємо маркер заборони на прояв почуттів.Дитина відчуватиме відчуженість, вважатиме, що з нею щось не так, якщо від неї вирішили щось приховувати. Це може створити барʼєр недовіри між вами.
Як розповісти про смерть дитині з огляду на її вік?
З дитиною до 12 років важливо знаходитися в тісному контакті, як емоційному, так і тілесному. Тримати її за руки, обіймати, підтримувати зоровий контакт.
Якщо повідомляєте новину дитині віком до 9–10 років, важливо правильно підбирати слова. Діти цього віку можуть хибно трактувати метафори, які ми використовуємо під час описання смерті. Тож краще уникати подібних висловлювань: «Пішов на небо», «Пішов і більше ніколи не повернеться», «Заснув і більше ніколи не прокинеться» тощо.
Діти сприймають метафори буквально й починають домальовувати собі картини від їхнього особистого пізнання світу. Відповідно, їхнє особисте розуміння світу й трактування цих метафор може сформувати різні страхи, фобії. Для початку краще вибрати фрази, які підготують дитину до цієї новини. Наприклад, зважаючи на нинішню ситуацію в Україні: «Ти знаєш, що наш тато пішов воювати на фронт. Ми давно не отримували від нього ніяких новин». Або: «Ти знаєш, що він був поранений та лежав у госпіталі».
Після подібних підготовчих фраз можна говорити по суті: «На жаль, тата сьогодні не стало». Або: «Тата більше немає».
Дитині загалом складно приймати завершеність будь-чого, тим паче людського життя. Їй може бути просто не зрозуміло, що означає «вчора ще був, а сьогодні немає».
Тому дуже важливо отримувати зворотний звʼязок. Адже діти схильні до магічного мислення. Маленька дитина вважає себе центром усесвіту. І все, що відбувається у світі, заради неї, завдяки їй або через неї. Дитина до певного періоду сприймає себе головною дійовою особою в життєвому сценарії. Через це досить часто діти можуть повʼязувати смерть близької людини з собою. Тому важливо пояснити, що близької людини не стало не через те, що вона щось не так подумала або зробила. Не тому, що не виконала якусь обіцянку, дану тій людині. Важливо перевірити цей момент і запевнити, що ніякої вини дитини в тому, що сталося, немає. Ніякі її дії або думки не могли спровокувати цього.
Важливо переконатися, що саме дитина зрозуміла й винесла із цієї події. Після повідомлення про смерть близької людини потрібно якийсь час залишитися з дитиною, відслідкувати її реакції, давати зрозуміти, що ви поруч. Це не означає, що вам потрібно постійно її відволікати. Потрібно дати можливість прийняти цю інформацію й просто бути в полі досяжності.
Якщо ми повідомляємо новину про смерть близької людини підлітку, варто памʼятати, що дитина старше 12 років уже самостійно вирішує, чи потрібна їй тактильна підтримка й зоровий контакт.
Реакція підлітка може бути абсолютно різною, їхні емоції менш передбачувані. Це може бути гнів, злість, лють, заперечення. Гнів на того, хто повідомляє новину, гнів до себе й навіть щодо померлої людини. Адже дитина може сприймати померлу людину як того, хто її покинув, як зрадника. Тому що дорослі зазвичай дають якісь обіцянки дітям, мають певні зобовʼязання перед ними.
Не лякайтеся таких можливих реакцій, це нормально. Поясніть, що ви розумієте її почуття, її злість і розчарування. Говоріть про те, що ви знаєте про обіцянки й домовленості померлої людини з дитиною. Що ця людина не навмисно покинула її і що ви впевнені в тому, якби це було справді в її силах, то вона точно була б поруч.
З підлітком однаково важливо залишатися в контакті, бути з ним поруч настільки, наскільки він готовий вас прийняти в цей момент. Проговоріть, що якщо він захоче з вами поділитися переживаннями, ви будете поруч.
Підлітки через замкненість можуть не завжди відкрито сказати про свої комунікативні потреби. Тут потрібно бути уважним, навчитися вловлювати невербальні ознаки, які можуть говорити про потребу в спілкуванні. І відкладати всі свої справи, свої турботи й стати уважним слухачем.
Також варто памʼятати, що діти в будь-якому віці можуть узагалі спочатку не відреагувати на такі новини. Наприклад, почути новину й продовжувати робити свої справи. У такому разі не потрібно «смикати» дитину й запитувати, чи почула вона вас, чи правильно зрозуміла. Тому що таке нереагування на новину може бути певним захисним механізмом. Дитина може робити вигляд, ніби нічого не відбулося, не тому, що не почула або не зрозуміла сказаного. Це означає, що таким способом вона демонструє, що цю інформацію їй потрібно прийняти й обробити, і їй потрібен на це час. Це її спосіб упоратися з цією ситуацією. Потрібно просто бути уважним і готовим, коли вона сама захоче це обговорити.
Як допомогти дитині пережити смерть близької людини й мінімізувати травму від цієї події?
Досить складно прогнозувати, який відбиток накладає на свідомість дитини смерть близької людини. Це може залежати від ментальної конституції дитини, її здібностей до саморефлексії, рівня і якості підтримки з боку оточення.
Так чи так про смерть у дітей уже може бути якесь уявлення. У багатьох сімʼях були домашні тварини, які пішли з життя. І якщо батьки не відмежовували дитину від смерті домашнього улюбленця, то таким способом могли знайомити її з цим явищем. У дитини вже може бути усвідомлення, що смерть – це коли живий організм перестає функціонувати. Зі своїм котиком чи черепашкою вона більше ніколи не побачиться, вона знає це. Але в неї точно залишаться спогади про них.
Сучасний кінематограф або мультики також дають можливість познайомити дітей з цим явищем. Наприклад, мультфільми «Бембі», «Король Лев», для більш дорослих – «Душа», «Таємниця Коко», «Маленький принц».
Ці картини бережно піднімають це питання для наймолодших і розповідають, як можна переживати втрату близьких для тебе людей, допомагають дитині побороти панічний страх перед невідомістю.
Також ви можете почитати разом із дитиною книжки, які розповідають про втрату. Наприклад, «Мій дідусь став привидом» автора Кіма Фупца Окесона, «Моя Ба» Тані Стус, «Беркиць проводжає дідуся» Ольги Купріян. Ці книжки можна читати дітям від 3 років. У них у грайливому та спокійному тоні розповідають про природність явища, як-от смерть.
Надзвичайно важливим для дитячої психіки є коректне прощання з близькою людиною. Дитячі психологи говорять про те, що до 9 років не бажано, щоб дитина була присутня на самій церемонії поховання, на кладовищі. Тому що сама собою ця подія може бути досить травмувальною. Ми не можемо точно знати, які емоції можуть виникнути в нас, чи зможемо ми контролювати себе в той момент і приділяти достатньо уваги дитині. Ми не можемо гарантувати, що інші дорослі своєю поведінкою й емоціями не шокують дитину.
Якщо родина все ж вирішує, щоб дитина була присутня на церемонії поховання, то її обовʼязково має супроводжувати той дорослий, який зможе потурбуватися про дитину й підтримати її, пояснювати, що відбувається, у разі, якщо кимось із близьких оволоділи емоції. Необхідно бути дуже уважним до дитини й за потреби дати можливість вийти, якщо ви помітите, що їй дискомфортно чи страшно.
Проте прощання – це важливий і потрібний процес. Якщо дитина не була присутня під час поховання, є багато додаткових ритуалів прощання. Якщо це родина вірян, можна разом піти до церкви поставити свічку й там подумати про померлого. Якщо ні, то можна, наприклад, разом приготувати улюблену страву тієї людини, намалювати її портрет, написати прощальний лист. Поговорити про неї, вдатися до спогадів. І бажано в процесі спогадів згадувати не тільки хороше про людину, це можуть бути абсолютно різні життєві ситуації, які опишуть цю людину з усіх сторін. Це важливо для того, щоб не божествити померлу людину, не створювати ідеальний недосяжний образ. Це має бути образ живої людини, зі своїми перевагами й недоліками.
Для прощання не потрібно чекати якогось слушного випадку, чи влаштовувати з цього приводу подію. Воно може відбуватися в кожному моменті нового дня, прожитого без цієї людини. Це дає змогу поступово прийняти відсутність цієї людини в нашому житті й не витрачати внутрішній ресурс на очікування, яке не справдиться. Ми будемо вчитися жити без цієї людини. Очікування й марні сподівання виснажують. А наша мета – прийняти, прожити це горе й рухатися далі. Якщо ми завершуємо якийсь процес, це означає, що в нас вивільняється енергія для чогось нового.
Якщо з померлою людиною були повʼязані якісь повсякденні ритуали, то важливо їх розподілити, не забути про них. Якщо той, кого більше нема, читав казки на ніч дитині, повинен зʼявитися хтось, кому дитина довіряє, і хто буде робити це замість померлого. Знайти людину або стати тією людиною, яка буде підтримувати й виконувати разом із дитиною ці щоденні ритуали.
Але зважати на те, чи залишилась у дитини потреба в цих ритуалах. Якщо її немає або дитина відторгає заміну, не потрібно насильно їй навʼязувати й переконувати в продовженні цих дій.
Якщо ми говоримо про допомогу дитині переживання втрати, важливо вміти проговорювати й називати емоції своїми іменами. Дитина може переживати великий біль, але просто не знає, що це за відчуття, що це за незвичні, незнайомі емоції. І тоді важливо озвучувати те що, вона відчуває, пробувати допомагати визначати ці почуття й приймати їх: «Я думаю, можливо, тобі зараз боляче, тобі сумно, тобі самотньо, тобі страшно, або ти злишся».
Якщо дитина переживає сильні невідомі емоції, вона може почати боятись їх, оскільки сама не очікує таких реакції від себе. Важливо залишатись поруч і пояснювати, що ці емоції нормальні, співчувати й співпереживати їх разом із дитиною. Говорити, що ви поруч і разом пройдете через це. І що це минеться, з часом стане легше.
Може здатися, що знаходження поруч дитини в період втрати може тільки все ускладнити. Так, це не просто. Але це взаємоповʼязаний процес. Коли ви допомагаєте дитині прийняти й пережити горе, цим самим ви можете допомогти й собі пережити цю втрату.
Коментарі
Підписатись