ПсихологіяСмуток і відчуття провини. Як психологічно пережити свята під час війни?

Переживання утрати та свята

Сам процес горювання за людиною передбачає, що має пройти рік без неї, щоб ми могли асимілювати втрату. Без цієї людини має пройти кожне свято, кожна дата якихось визначних подій у нашому житті, щоб ми могли прийняти те, що людини більше з нами немає, навчитися жити без неї.

У такі моменти дуже важливо не приховувати ці почуття, не глушити їх у собі й не думати, що ви своїм горем зіпсуєте всім святковий настрій. Якщо є можливість, варто розділити це з іншими людьми – згадати тих, кого з нами немає, поділитися приємними спогадами, розповісти, як ви себе почуваєте.

Загалом усі втрати легше переживати з іншими людьми. Плакати теж важливо комусь, а не наодинці – тільки в такому випадку плач приносить полегшення та звільнення. Не ізолюйте себе від людей – є багато небайдужих, хто буде готовий розділити це з вами, вислухати чи просто побути поруч. Тому важливо йти до людей, а не від, навіть якщо може здаватися, що ваше горе для інших – тягар.

Святкувати чи не святкувати?

Є люди, для яких ніколи Новий рік і Різдво не були важливими, і таких насправді багато. На нас тисне святкова метушня, традиції, реклами, на яких сім’ї щасливо зустрічають свята, і це все часто змушує нас почуватися некомфортно, якщо в нас немає жодних планів, які начебто повинні бути за замовчуванням, як і самого бажання святкувати. Тут важливо бути відвертими із собою та не піддаватися під цей тиск, пам’ятати, що не святкувати, якщо вам не хочеться – це нормально.

Якщо ж вам завжди подобалися свята, а цьогоріч ви вагаєтеся через свій сум, то можна спробувати піти до людей, але дати собі можливість піти звідти в будь-який час. Можна спробувати відсвяткувати, але не змушувати себе зображати радість і силкуватися досидіти до кінця вечора.

Також нормально не хотіти цього року зовсім нічого – головне себе за це не картати. Ви можете залишатися вдома, спати весь час, дивитися фільми, їсти, на деякий час відмовитися від переглядання історій друзів у соціальних мережах – прислухайтеся до себе і робіть те, від чого вам правда буде легше, замість того, щоб намагатися спевнити чиїсь очікування чи втиснути себе в якісь межі того «як треба».

Почуття провини та сорому

Є й такі люди, які почуваються, наче вони не мають права на свято цього року. Їх мучить почуття провини за те, що наче ось я можу святкувати й мені є з ким, а є ті, хто не можуть або уже не зможуть. Яке я маю право на радість? Якщо всі страждають, то і я маю це зробити.

З цим почуттям складно впоратися, але варто. Заборона на радість і сором за будь-які її прояви – це, на жаль, не поодинока історія зараз.

За цей рік консультування у війні я помітила, що люди, які заборонили собі будь-яку радість і задоволення, значно гірше себе почувають, аніж ті, хто докладав багато зусиль, щоби насолоджуватися життям, іноді стиснувши зуби. Помічати щось добре зараз часом набагато складніше, аніж бути в розпачі. Бо причин для смутку багато, а могти бачити з-поміж усього цього горя причини для радості – це вимагає неабиякого ресурсу. Ваші співчування тим, кому складно, теж ніяк не допоможуть.

Якщо звернутись до архівних фото, то можна знайти й фотографії українців на засланні, які намагались із підручних засобів створити собі елементи свята, і солдатів із Другої світової, і різні спогади єврейських сімей, які жили в гетто, про те, як старші в сім’ї намагалися дотримуватись традицій, читати сакральні тексти тощо. Ці традиції та святкування – це маніфест проти жаху, проти смерті. Це про те, що тебе намагаються зламати, а ти не здаєшся і продовжуєш життя.

Водночас важливо пам’ятати базові правила святкування у країні, де йде війна. Не можна використовувати салюти або петарди, тому що тепер це не звуки свята, а звуки чогось, що хоче тебе вбити.

Що робити з відчуттям самотності?

Багато хто опинився поза домом і своїм звичним колом спілкування, особливо ті, хто мусив кидати свої домівки та рятуватися. Або ті, хто лишився, коли всі інші поїхали. І це нормально, якщо ви відчуваєте ці свята по-іншому, якщо навіть серед людей у вас досі лишається певний смуток.

Важливо, якщо є така можливість, підтримувати з близькими зв’язок. Не завжди є сили зараз на спілкування, проте навіть маленька згадка про те, що людина для вас важлива, здатна зробити диво. Ви також можете передати одне одному листівочки або невеличкі подарунки. Зимові свята для багатьох – чи не єдиний час у році, коли вони бачаться зі своїми родичами або збираються всією родиною. Тому якщо їм зателефонувати в цей період, то у вас може вималюватися картинка свята. Беріть собі на допомогу технології – створіть сімейний відеодзвінок і зберіться за віртуальним столом.

Узагалі, традиції – це велика опора. Коли людина на новому місці, у нових обставинах, то вона часто спирається на свої звички і традиції – шукає звичні страви, речі, магазини. Це дає змогу тримати цей зв’язок між собою та приналежністю до своєї країни, до своєї сім’ї. Тому згадайте свої сімейні традиції та відтворіть їх, навіть якщо поруч немає всіх близьких.

Якщо ж у вас не було ритуалів і традицій, створюйте їх самі. Робіть те, що вам приємно та що буде потім вас зігрівати спогадами. Це може бути якийсь особливий час на себе, підбиття підсумків, якісь ритуали завершення, а також приготування улюблених страв, відвідування особливих для вас місць, перегляд фільмів чи читання книжок, прикрашання дому.

Це все необов’язково робити із сім’єю – можна покликати друзів, старих або нових, або ж об’єднатися з іншими людьми, які також самотні цього року. Якщо ви за кордоном, таких людей можна знайти в чаті українців у вашому місті та на заходах для біженців. Також можна просто попитати у знайомих – не всі люди говоритимуть про відсутність планів, допоки ви в них не запитаєте.

Найважливіше – це пам’ятати про те, що ми самі собі можемо створювати атмосферу свята. Тому якщо вам його хочеться, робіть.