ПсихологіяБути поряд. Як підтримати людей, чиї рідні на війні?

Як можна підтримати сім’ї військовослужбовців?

Вислухайте та дайте простір для будь-яких почуттів

Якщо людина каже вам, що їхні рідні мобілізувались, варто запитати, як вона себе почуває та як справи у військового(-ої). Дуже важливо казати, що будь-які почуття людини нормальні, природні: гордість, страх, сум, розгубленість або навіть злість. Доки людина розповідає, варто кивати, відповідати, ділитися тим, як на вас вплинула ця новина або емоції іншої людини. Це дасть відчуття, що людина розділила з кимось свій біль, а не проговорила в нікуди.

Тут найважливіше зрозуміти, що ви не зможете прибрати страждання, бо це війна, і вона довга, і ви не зможете її зупинити наодинці. Ваші очікування, що начебто ви зараз поговорите, і людина більше не сумуватиме, не справдяться. Ваші безрезультатні старання можуть вас засмутити або розізлити, а це не потрібно ні вам, ні вашому співрозмовнику або співрозмовниці. Головне ваше завдання в підтримці – не прибрати страждання, а зробити так, щоби людина не страждала наодинці, щоб цей сум було легше проживати.

Водночас не варто випитувати, якщо людина не хоче ділитися своїми переживаннями. Деякі люди намагаються не аналізувати надто глибоко свої почуття, щоб не давати верх емоціям і не впадати в розпач. У таких випадках просто нагадайте, що ви завжди на зв’язку, з вами можна поговорити, що людина не одна і їй завжди є, куди звернутися.

Запропонуйте допомогу

Одне з почуттів, яке з’являється в людини після мобілізації партнера, це нерозуміння, як наодинці впоратися з хатніми справами та доглядом за дітьми. Коли в нас з’являється нове джерело переживань, складно й за своїми старими обов’язками слідкувати, а тут на людину звалюються нові. У такій ситуації варто допомогти людині спланувати нові рутини: подивитися, які нові завдання додаються до її списку справ, визначити, коли на них можна виділити час, що можна перестати робити або делегувати кудись. Якщо у вас є час, ви можете також запропонувати взяти якісь обов’язки на себе на перший час.

Також варто запитати, чи не потрібна допомога зі спорядженням і періодично питати, чи не збирає родина на щось. Ви можете допомагати фінансово або ділитися контактами, де людині можуть допомогти.

Водночас варто розуміти свою мотивацію. Не варто допомагати, якщо ви робите це не тому, що ви дійсно хочете підтримати людину і її близьких, а тому, що ви хочете відчути себе рятівником, щоби вам стало легше. Якщо людина відмовляється від допомоги, то просто залиште шлях відкритим, сказавши, що до вас можна звертатися – не варто нав’язувати свою допомогу.

Проводьте час разом

Варто показувати людині, що її ще десь чекають, що про неї не забули й що її приймають, навіть якщо вона не завжди щаслива. Не варто запрошувати кудись, де гучні вечірки, усюди закохані пари або ж інші люди та ситуації, які будуть нагадувати про те, чого в неї зараз немає. Можна обрати місця або ритуали, які вас пов’язують – наприклад, якщо ви ходили на каву щосереди або ж на заняття разом, то варто це спробувати продовжувати. Проте тут також важливо розуміти ситуацію – чи ви запрошуєте людину, тому що ви дійсно хочете її бачити й чути, чи тому, що в неї рідні на війні?

Іноді людина хотіла б провести з вами час, але в неї немає можливості на це через купу нових обов’язків. Ви можете запропонувати просто прийти в гості та посидіти з дитиною або допомогти з приготуванням їжі, доки він або вона роблять свої справи.

Що робити у кризових ситуаціях?

Іноді військові не виходять певний час на зв’язок, і рідні починають сильно тривожитися. У цій ситуації важливо не давати марної надії, що людина скоро зателефонує й усе буде добре, бо ми цього не знаємо. Навіть коли ми хочемо втішити людину, не варто говорити неправду. Натомість можемо сказати, що ми віримо й сподіваємося, що все буде добре.

Насамперед людину важливо вислухати та наголосити, що ви поряд із нею, ви можете разом робити дихальні вправи. Якщо вона дуже тривожна, то вона, ймовірно, одразу буде малювати найгірший сценарій. Запитайте її, чи були вже такі ситуації, і якщо так, то чим усе закінчилося. Це дасть людині альтернативний сценарій – забув або загубив телефон, сказали залишити телефони на місці, немає зв’язку тощо. Якщо ж таке ще не траплялося, то разом продумайте можливі сценарії.

Якщо військовий(-а) дійсно довго не виходить на зв’язок, то можна обговорити, кому можна подзвонити – військовій частині, побратимам. Проте сам дзвінок має робити саме рідна людина.

Тривожні ознаки

Деяким людям може бути надзвичайно важко впоратися з тим, що їхні рідні на фронті, тому в них можуть з’являтися ознаки депресії. Варто звернути увагу, якщо людина:

• перестає доглядати за собою, приділяти час собі, дитині, роботі, тваринам і не помічає цього;
• має надмірний або втрачений апетит;
• помітно худне або набирає вагу;
• погано спить, має нічні жахіття;
• роздратована найменшими дрібницями;
• розфокусована.

У таких випадках можна порадити звернутися до психотерапевта. Ви можете дати контакти знайомих психотерапевтів або служб психологічної допомоги, пояснити, як це допоможе і їм, і людині, яка на фронті, адже їм також важче, коли вони чують, що не все гаразд. А людина може вже самостійно вирішувати, приймати цю допомогу чи ні.

У родинах військовослужбовців часто з’являється відчуття, наче їх ніхто не розуміє. Тут ходять пари та граються з дітьми, а їхні рідні не поруч, і ніхто начебто не розуміє їхнього стану. У таких випадках ви можете порадити звернутися до груп підтримки родин військових, де вони знайдуть людей зі схожими переживаннями та почуттями.