ПсихологіяУсі – нарциси й газлайтери. Коли використання терапевтичних термінів може нашкодити?

«Якщо тобі хочеться серфити й дружити з чоловіками, бути моделлю, публікувати свої фото в купальнику, дружити з жінками, які ментально не стабільні або були частиною твого дикого минулого, я тобі не підійду як партнер… Це мої кордони в романтичних стосунках. У стосунках з тобою, адже ці речі руйнують нашу довіру», – саме таке повідомлення надіслав Джона Гілл, американський актор і продюсер, своїй колишній партнерці Сарі Брейді. У своєму інстаграмі дівчина прокоментувала, що Джон зловжив словом «кордони», адже насправді це були лише правила й обмеження для неї. Це знову підняло тему зловживання терапевтичними термінами.

Нам пощастило жити в час, коли ходити до психотерапевта й говорити про ментальне здоров’я – це нормально. Водночас іноді терапевтичний сленг, зокрема терміни, як-от: «травма», «тригер» і «нарцис» – виходять поза межі діалогу з психотерапевтом. Іноді це хороший спосіб пояснити, що відбувається в житті людини, проте буває й так, що ці слова – навмисно чи ні – вживають неправильно.  

Разом із психотерапевткою Златою Гнатюк розбираємося, що таке терапевтичне мовлення, чому воно зʼявилося і як воно може нашкодити людині або її оточенню. 

 Текст: Анастасія Микитенко

Що таке терапевтичне мовлення?

Терапевтичне мовлення (англ. therapy speak) – це про вживання лексики з психотерапії в повсякденному житті, коли контекст розмови взагалі не про психотерапію. Її особливо часто використовують, щоб описати свій стан, якусь ситуацію або ж іншу людину. Також коли люди намагаються обговорити стосунки одне з одним, наприклад, коли ми кажемо, що хтось переступає наші кордони або забирають занадто багато ресурсу.  

Психотерапевти дійсно можуть використати ці слова на сеансі, адже велика частина роботи – це психоедукація, донесення інформації про ментальне здоров’я. Тобто раніше на психотерапевтичних термінах розумілися здебільшого люди, які приходили на консультації й вирішували свої проблеми там. 

Проте останнім часом ми можемо вільно отримати інформацію про ментальне здоров’я по телевізору, у книжках або соціальних мережах. Користувачі також часто діляться своїм досвідом психотерапії або життям з певними розладами. 

Комусь це допомогло зрозуміти, що вони не самі у своїх станах, а деякі люди почали краще розуміти, що деякі речі не варто терпіти. Вони також знайшли назву того, що відбувається з ними. Такий доступ до інформації створює простір, у якому людина більше звертає увагу на свій стан і дбає про себе, краще комунікує про проблеми, свої потреби й стає емпатійнішою. 

Чому терапевтичне мовлення може бути небезпечне?

Нерозуміння

Іноді психотерапевтичнна термінологія виходить поза сесію і не завжди це доречно, а іноді й не екологічно. Найбанальніше, що з вами може статися, коли ви використовуєте психологічні терміни: вас просто не зрозуміють. У сучасному світі, особливо серед молодого покоління, є очікування, що всі знаються на психології й не потрібно говорити більше, аніж «він мене газлайтить». 

Насправді не варто очікувати, що інші люди здогадаються, що ви маєте на увазі, і домалюють собі правильний контекст або ідеально зрозуміють ваші почуття після однієї фрази. Це легко може стати причиною непорозуміння й часто створює ситуації, коли люди навішують одне на одного ярлики, які можуть бути не зовсім правдивими. 

Викривлені й перебільшені поняття

Є свої мінуси в тому, як ми сприймаємо й інтерпретуємо поппсихологію і як користуємося психотерапевтичними термінами. Іноді ми не до кінця досліджуємо якийсь термін, який почули в інтернеті, – прочитати половину статті, а потім відволіктися на щось інше, або ж обрати тільки ті аспекти, які нам відгукнулися. 

Буває таке, що на психотерапію приходять люди, які часто споживають контент про психологію в TikTok, наприклад. Вони мають чітке уявлення про себе й те, що з ними відбувається, і тому починають одразу говорити термінами про нарцисів, токсичні стосунки, комплекси, травми. Та я завжди починаю розпитувати, що вони мають на увазі під усіма цими поняттями, адже терміни – це лише парасолькові слова, якими користуються всі, вони не передають якісь конкретні ситуації й емоції. Тоді може виявитися, що уявлення людини про термін і його реальне значення дуже відрізняються. 

Найчастіше стається так, що люди перебільшують певні ситуації. Наприклад, не кожну сварку можна назвати аб’юзом і не завжди, коли ви з партнером дивитеся на ситуацію по-різному, це газлайтинг. Раніше ми применшували проблеми, а зараз маятник повернувся. 

Знецінення реальних розладів

Це частково випливає з останнього пункту. Люди можуть помітити в себе якісь симптоми тривожного розладу, ОКР або панічних атак і діагностують себе самі. Проте з цим завжди краще йти на консультацію: тест в інтернеті або прочитання переліку симптомів ніколи не буде вичерпним, адже він дуже генералізований.

Проте люди часто не доходять до спеціаліста, а тому дедалі частіше звичайний епізод стресу називають панікою, сум – депресією, а зміну настрою – біполяркою. Насправді це знецінює досвід людей, які реально стикаються з такими станами. Здається, начебто це щось несерйозне, щось, що взагалі не впливає на якість життя, хоча насправді люди з діагнозами докладають дуже великих зусиль, щоб функціонувати, і це дуже впливає й на них, і на їхніх близьких. 

Відмова від відповідальності

Іноді люди приходять на психотерапію й починають розуміти, чому вони так реагують на деякі ситуації або чому вони себе так ведуть, і на цьому закінчують терапію. Коли деякі з них дізнаються про свою травму, то використовують її як виправдання. Наприклад, вони кажуть, що будують такі співзалежні стосунки, бо щось сталося в дитинстві або що в них вся сім’я така. Вони можуть вимагати, щоб їх приймали такими, адже інакше – це вже намагання змінити особистість. Людина начебто знімає відповідальність за свою поведінку, переходить постійно в роль жертви і сподівається, що під неї підлаштуються. Іноді партнери дійсно намагаються задовольнити усе, що від них просять, адже начебто людина розуміє себе, вони була в спеціаліста й комунікує про свої потреби. 

Проте партнери та друзі також мають свої потреби й особливості, і, якщо на це не зважати, то може бути складно будувати стосунки, працювати в колективі, пристосовуватися до життєвих змін. 

Усе-таки робота з психотерапевтом – це не тільки про те, щоб дізнатися, що з вами, а й про те, щоб пропрацювати якісь стани або поведінку, яка може зробити гірше вам або вашому оточенню. Це також великий і важкий шмат роботи, у якому варто визнати, що деяка поведінка деструктивна. 

Терміни психотерапії, які найчастіше використовують неправильно

Нарцисизм

Не кожна людина, яка нам не подобається, нарцисична. Насправді нарцисизм – це специфічний діагностований розлад особистості, який характеризує людину як таку, що прагне великої кількості уваги й не має ніякої емпатії, а в найгірших випадках проявляє агресію й маніпулює людьми. Від цього розладу страждає й людина, й усі навколо неї. 

У певні періоди життя ми всі можемо бути більш зосередженими на собі або ж не завжди відповідати на потреби іншої людини, проте це не означає діагноз. Водночас люди легко оперують цим терміном, навішуючи ярлики й не розбираючись у тому, наскільки вони відповідають дійсності. 

Газлайтинг 

Газлайтинг – це психологічна маніпуляція, коли аб’юзер знаходиться в близьких стосунках з постраждалою й піддає сумніву її світосприйняття й можливість адекватно оцінювати реальність. Тобто людина починає сумніватися, чи правда я так живу? Чи правда я так думаю? Чи дійсно це сталося? Вона постійно сумнівається в собі й своїх думках, їй може здатися, що вона божеволіє. 

Проте зараз часто використовують це слово в контексті того, що хтось ділиться своїм сприйняттям ситуації, намагається розкрити свою точку зору, а інші людина бачить це не так. Люди не будуть з нами погоджуватися в усьому, але часто не тому, що вони маніпулюють, а просто тому, що вони думають по-іншому. Якщо це не систематичне явище, людина не змушує погоджуватися з її сприйняттям ситуації й партнер не починає сумніватися у своєму сприйнятті реальності, то навряд чи це газлайтинг. 

Аб’юз

Досить часто аб’юзом називають будь-які сварки. Та насправді конфлікти трапляються всюди, ми вирішуємо певні питання через конфлікти, намагаємося одне одного зрозуміти або дізнатися більше про себе й свої потреби. Суть конфлікту полягає не в тому, щоб прийняти чиюсь сторону, а прийти до якихось домовленостей, до спільного блага. 

Аб’юз – це таки форма систематичного насилля, яка передбачає ламання волі людини, підкорення її, тотальний контроль. Насильник ніколи не зважає на потреби або погляд постраждалої, а змушує переймати його думки й бачення того, як мають розвиватися стосунки. 

Особисті кордони

Особисті кордони – це один із термінів, де люди часто вихоплюють інформацію лише частково. Наприклад, вони знають, що їм не подобається, як вони хочуть, щоб інші люди ставилися до них, на що вони готові поступитися, а на що – ні. 

Проте люди рідко зважають на те, що кордони можуть бути гнучкими і що вони завжди взаємодіють з іншими людьми. Важливо пам’ятати, що про свої кордони треба комунікувати, адже фізичного бар’єру з колючого дроту немає. А також як би нам не хотілося, але окрім того, що ми говоримо про свої вподобання й потреби, варто також зрозуміти, як вони будуть мечитися з потребами іншої людини. Інакше виходить ситуація, коли ви наказуєте комусь, що робити, контролюєте чиюсь поведінку, адже не вислуховуєте іншу сторону. 

Досить часто особистими кордонами маніпулюють, коли за ними маскують вимоги, нав’язані зобов’язання й ультиматуми. Наприклад, коли партнер може забороняти дружити з якимись людьми, виставляти якісь фотографії, ходити в певні місця. Раніше було б очевидно, що це контроль, проте якщо людина додає слово «кордони», то здається, наче це вже здорова комунікація. 

Особисті кордони – це досить широкий термін, який має свій контекст, тобто навіть наш опис не врахує кожен окремий досвід. Отож, не варто створювати уявлення про них виключно за допомогою генералізованих порад в інтернеті. 

Догляд за собою

Догляд за собою – це дуже базова річ: достатньо спати, їсти, пити воду, соціалізуватися, відпочиватися. Це про те, щоб дослухатися до своїх найпростіших потреб. 

Проте в попкультурі його перетворили на щось, що обов’язково включає в себе витрату великої суми грошей. Треба мати певні соціо-економічні привілеї, щоб постійно купувати собі дорогі речі, кудись ходити або їздити, платити за дорогі б’юті-процедури й спа. Відео про selfcare більше схожі на маркетингові кампанії, аніж про справжній догляд за собою. Це створює картинку, наче це лише про певну групу людей, що це недоступно для тих, хто немає на це ні багато часу, ні грошей. 

Також досить часто здається, що потрібні якісь умови, щоб заслужити догляд за собою. Наприклад, треба довго попрацювати, багато навчатися, отримати підвищення. Проте догляд за собою має бути постійним, бо всі заслуговують на те, щоб закрити свої найбазовіші потреби. Якщо ви не купуєте каву щодня або ж не ходите щовихідних у салон, це не означає, що ви не любите себе. 

Травма

Не кожна неприємна або складна ситуація нас травмує. Травма таки передбачає, що відбувається розрив реальності, крах цінностей. Зазвичай це про втрату близької людини, довготривалий аб’юз або досвід, коли людина була на волосинці від смерті. Травма може змінити характер людини, її поведінку або ж світогляд. Звісно, ми по-різному реагуємо на різні речі, але якщо якесь непорозуміння або незручна ситуація не вплинула кардинально на людину, то навряд чи йдеться по травму. 

Що робити з терапевтичним мовленням?

Насправді тут є всього три поради: адекватно споживати інформацію в інтернеті, залишити психотерапевтичні терміни для сесій і, власне, приходити на сесії.

Якщо ви обираєте підписатися на якийсь канал або послухати якийсь подкаст, варто завжди перевірити спеціаліста, чи є в них якісь дипломи, сертифікації, яка їхня спеціалізація й досвід. На етапі споживання контенту також варто бути досить критичними. Запитайте себе, чи це повна інформація й чи точно вона підходить саме під ваш контекст, і згадайте, що загальні поради підійдуть не всім. Найкраще комбінувати таке дослідження психології разом із сесіями в психотерапевта, особливо якщо йдеться про діагностування. 

І на консультаціях, і в реальному житті також не варто використовувати якісь терміни без контексту. Краще або уникати їх, або принаймні підсумовувати ними свою попередню розповідь. Розкажіть про те, що сталося і які емоції ви відчуваєте, яка підтримка вам, можливо, необхідна. Якщо ж хтось ділиться з вами своїми почуттями, не варто психоаналізувати їх і діагностувати.