ПсихологіяНе нападати, а йти назустріч. Як говорити про проблеми в стосунках із рідними, які на фронті?
Розповідає психологиня
Повномасштабна війна триває вже понад 18 місяців, більшість сімей не мали змоги бачити своїх рідних дуже часто. Військовим рідко вдається вирватися у відпустку, та й вона занадто коротка, щоб мати змогу сповна насолодитися присутністю одне одного.
Стосунки на відстані – це завжди важко, проте на війні ще більше простору для переживань, страху та злості. Так часто зароджуються непорозуміння, але як про них говорити, якщо ти не знаєш, чи на наступний день усі будуть живі? Мовчати та сподіватися, що якось минеться? Чи таки шукати близькості та розв'язання проблем у стосунках?
Запитали про це психотерапевтку в методі позитивної психотерапії, травматерапевтку Ростиславу Пекарюк. Вона розповіла, з якими проблемами можуть стикатися пари, де хтось на фронті, і як говорити з близькими так, щоби ніхто не йшов спати з почуттям жалю та провини.
текст: Анастасія Микитенко
Ростислава Пекарюк
психотерапевтка
Які непорозуміння часто виникають із рідними, які на фронті?
У таких ситуаціях обом сторонам важко – і тим, хто пішов служити, і тим, хто залишився чекати.
Військовослужбовці стикнулися з постійними втратами та небезпекою для себе і, звісно, що це їх змінює. Може з’являтися, наприклад, емоційна холодність, яка важлива в бою – їм треба вміти контролювати себе. Проте тим, хто вдома, це може видатися ознакою, що рідна людина стала байдужою або більше не любить їх. Але це зовсім не так – і з часом усі теплі почуття відновляться, просто для цього потрібен час і терпіння.
Також військові, особливо ті, хто мають командирські звання й постійно віддають підрозділу накази, можуть почати віддавати накази й іншому своєму «підрозділу» – родині. Водночас удома дружина також певною мірою перебирає на себе роль командира: багато хто за ці півтора року навчився менеджити побут і виховувати дітей самотужки. Тому нова голова сімʼї може з насторогою ставитися до вказівок військового, хоча він дійсно має на меті лише допомогти.
Постійна відстань і рідкісні дзвінки теж не завжди покращують становище. Це часто про дуже великі зміни: від перебування щодня разом до п’ятисекундного «у мене все добре» раз на декілька днів. Імовірно, за ці довгі місяці сім'ї вже трохи призвичаїлися до такого життя, і часто відстань і розлука, навпаки, зміцнюють стосунки. Водночас ми можемо мати менше простору для романтичності, буденності, обміну думками та почуттями, а тому відчувати певну розділеність. Часто якісь непорозуміння можуть виникати в дні, коли близькі мають змогу лише переписуватися, адже за текстом дуже складно правильно зрозуміти емоції іншої людини.
Навіть у звичайних стосунках буває складно говорити про речі, які нас засмучують, і війна лише підсилює все це. Ми знаємо, у яких складних умовах люди на фронті, особливо ті, хто на лінії вогню. Водночас тим, хто чекає, також іноді важливо проговорювати ситуації, які хвилюють,і це нормально, адже це, зокрема, можливість проживати складні моменти та вирішувати їх. Просто поки наші рідні на війні потрібно ще більше емпатії та вміння обговорювати різного роду ситуації, а не нападати одне на одного через певні непорозуміння.
Як говорити про проблеми в стосунках із військовими?
Обдумайте, чи може людина вирішити проблему
Перш ніж почати щось обговорювати, варто запитати в себе, чи може людина, яка на фронті, вирішити вашу проблему, чи це йому під силу саме зараз?
Наприклад, бувають ситуації, коли хтось залишається головним вдома і їм потрібно тепер самостійно вирішувати, як полагодити кран або розвезти дітей у гуртки. Звісно, що це виснажує, коли раптом на нас навалюється купа відповідальності й ми не знаємо, як усе це за раз вирішити. Проте чи може людина розділити з нами ці обов’язки, чи є в неї час і сили, щоб організувати ремонт або ж знайти майстра, який може щось полагодити вдома? Певно, що ні, і це також заслуговує на розуміння.
Або ж деякі пари звикли проводити весь час разом, але раптом людина випадає з цієї звичної рутини, бо вирішує задачі іншого роду на фронті, а тій, яка залишається, стає дуже самотньо. У цій ситуації також не можна очікувати, що військовий зможе годинами говорити з вами через телефон.
Варто переглянути свої сильні сторони, здібності, ресурси та придумати, що можна зробити з тим, що ви вже маєте – звернутися до друзів по допомогу з певними хатніми обов’язками або ж знайти цікаве нове хобі, яке зменшить відчуття самотності. Тобто приділити увагу собі, зайнятися чимось цікавим.
Також ви можете проговорити, що певні речі даються вам зараз складно, проте краще відразу озвучити реалістичні опції того, як ви це збираєтеся вирішити. Це вбереже партнера від зайвих переживань про те, як вам можна допомогти, і від відчуття, наче він не справляється зі своїми обов’язками в парі. Водночас такий підхід дасть вам простір, щоби поділитися своїми хвилюваннями.
Знайдіть нові точки опори
Досить часто агресія та конфліктність з’являються тому, що ми виснажені, адже живемо вже досить тривалий час у стані війни. Люди, які залишаються вдома, часто позбавляють себе можливості відчувати та пробувати щось хороше, адже відчувають провину за це. Тому вони можуть проводити багато часу, хвилюючись і чекаючи будь-яких новин.
Проте ці постійні негативні емоції не допомагають ні їм, ні тим, хто на фронті. Адже коли ви обмежуєте себе в отриманні задоволення від простих і цікавих речей, ви позбавляєте себе можливості отримувати радість.
Спробуйте частіше зустрічатися з друзями та знайти те, що вас наповнює – хороші фільми та книжки, спорт, малювання, ліплення з глини, танці, медитації, приготування улюбленої їжі, похід у парк чи ліс. Це не тільки допоможе вам почуватися краще між дзвінками, а й дасть ресурс, щоби підтримати людину на фронті та бути більш чуйною до неї й до самої себе.
Змініть своє ставлення до конфліктів
Іноді непорозуміння можуть здаватися катастрофою – начебто, якщо вони є, то ви більше одне одного не любите. Та насправді це абсолютно нормально, якщо ви дивитеся на речі по-різному або якось інакше сприймаєте ситуацію.
Краще ставитися до них, як до обговорень, ніж як до сварок. Тоді ви можете відчувати меншу провину, якщо вирішите проговорити моменти, які вам не подобаються, і вести діалог без надмірних емоцій. Інша людина також не відчуватиме, що на неї нападають і потрібно захищатися, а тому може краще вас зрозуміти та, ймовірніше, піде вам назустріч.
Спробуйте метод сендвіча
Коли ми беремо слухавку та починаємо одразу говорити про щось, що нас не влаштовує, військовий може одразу почати злитися, адже він не очікував і не був готовий до того, що розмова набере одразу таких обертів. Більш того, для нього саме зараз це може бути не найкращий час, щоби щось вирішувати.
Спробуйте спочатку розпитати, як у нього справи, як його побратими, чи їв він сьогодні та чи мав змогу поспати. Це може покращити його настрій і додасть розмові відчуття того, що це відкритий діалог, а не одностороннє звинувачення.
Після того, як ви проговорили те, що вас непокоїть, варто нагадати, що ви однаково дуже любите та цінуєте партнера й що ви намагаєтеся разом вирішити цю складну ситуацію, а не відштовхнути його.
Говоріть «я»-повідомленнями
«Я»-повідомлення – це коли ми говоримо від себе та про себе. Наприклад, замість: «Ти мені ніколи не телефонуєш» або «Ти нічого про себе не розповідаєш» ми можемо сказати: «Мене засмучує те, що ми з тобою так рідко говоримо. Я дуже переживаю за тебе й мені важливо чути, що з тобою відбувається, чи все в тебе добре. Чи є в тебе можливість телефонувати трохи частіше або принаймні надсилати повідомлення про те, як ти?».
Тоді це вже не напад, не звинувачення, не вимога, а вираження наших емоцій і переживань за ці стосунки. Тоді партнер, імовірніше, вас вислухає та шукатиме вирішення, а не почне одразу давати якісь виправдання, щоб захистити себе.
Дайте одне одному час охолонути
Зараз ми дуже часто приховуємо свої переживання та страхи, тому іноді стаємо схожі на банку під тиском – найменший порух може спричинити вибух. Це рідко про те, що ми дійсно відчуваємо так багато агресії до іншої людини та хочемо її образити, а про те, що ми просто всі настільки виснажені та переповнені, що іноді немає сил себе стримувати.
Отож якщо ви почали обговорення, але воно починає ставати все більш напруженим, ви починаєте переходити на крик, то краще взяти коротку паузу, щоб подихати, зібрати свої емоції та думки докупи й повернутися до діалогу, а не кричання одне на одного. Ви завжди можете сказати: «Я відчуваю, що ми втрачаємо контроль над ситуацією. Зробімо невеличку перерву – я відчуваю, що можу сказати зараз не те, що насправді думаю, і потім шкодуватиму про це».
Також у кінці розмови або ж у повідомленні опісля не забудьте нагадати, що це все-таки тільки обговорення певного стану речей і що ви однаково любите людину та сумуєте за нею. Ми ніколи не знаємо, що станеться в наступну секунду, тому важливо закінчувати розмови словами любові та підтримки.
Пізнавайте та звикайте одне до одного
Ні ті, хто на фронті, ні ті, хто чекає вдома – ми вже точно не будемо такими, якими були до війни. Навіть під час коротких відпусток, коли людина повертається з фронту, вона не зможе автоматично стати частиною цивільного життя. Хтось відвикає від безпеки, хтось – вчиться наново жити з коханою людиною, а не з іншими п’ятьма чоловіками в бліндажі.
Ми ніколи не повертаємось із подорожі такими самими, як були до подорожі. Тому не варто очікувати від людини, що вона залишиться такою самою. Коли ми намагаємося змусити бути її «довоєнною», то це лише збільшує напругу та прірву між нами. Тоді ми начебто чіпляємося за того, кого вже немає, і не даємо собі шансу навчитися помічати та приймати нові набуті риси характеру партнера.
Спробуйте знову знайомитися та вивчати одне одного без критики та засудження, створювати нові традиції та згадувати старі й добрі. Та пам'ятайте, що потрібні час, любов і терпіння.
Коментарі
Підписатись