ПсихологіяУтеча від болю. Що таке контрзалежність і що робити, якщо боїшся близькості

Текст: Анна Хаєцька

Можливі причини формування контрзалежності

Дослідники досі не дійшли єдиної думки про причини виникнення контрзалежності та виділяють кілька теорій.

Перша – батьки, що надто контролювали та не дали дитині знайти бажану самостійність. У результаті вона починає асоціювати близькі стосунки з несвободою, тиском і страхом втратити себе й зациклюється на обстоюванні власної незалежності. Цю модель поведінки людина продовжує наслідувати й у дорослих стосунках.

Наступна теорія: сепарація від матері, навпаки, відбулася зарано, до того, як дитина виявилася до цього готовою. Або просто недоотримала тепла й уваги з боку батьків. У цьому разі стосунки асоціюються з болем утрати та можливим відштовхуванням. Отже, краще ні до кого не прив’язуватись або кидати дорогу людину першим до того, як покинуть тебе.

Родом із дитинства

У дитинстві могло відбуватися багато різного. Дитина поруч із батьками могла відчувати себе неправильною, непотрібною, зрадженою. Це могло бути що завгодно. Наприклад, розлучення батьків, яке не вдалося допомогти дитині пережити, і це сильно травмувало.

Травмою заведено вважати реакцію психіки на дуже сильний зовнішній стимул, коли психіка не витримує та власного ресурсу виявляється недостатньо. Іноді одна й та ж подія для однієї дитини буде просто неприємним випадком, про який вона навіть не згадає, а для іншої – травмою на все життя. Наприклад, коли в зовсім ранньому віці мама виявляється емоційно недоступною для дитини через якісь обставини. У неї, наприклад, клінічна післяпологова депресія. Або ж вона захворіла й пів року пролежала в лікарні. Травма може статися й у більш пізньому віці, коли, наприклад, дорослі весь час щось обіцяють, але не виконують. І контрзалежні люди цю травму потім проєктують на стосунки в дорослому віці.

Така людина може знецінювати, виглядати гордовитою.Водночас у контрзалежної людини немає мети заподіяти іншому страждання. У неї є мета зберегти себе. У неї немає мети принизити або конкурувати. Але є мета здобути свободу, бути незалежною ні від кого, ні від чого.

Часто це така демонстраційна бравада: я цілком самодостатній, мені ніхто не потрібен. У такої людини, природно, вивільняється купа енергії, потреба десь себе знайти. Контрзалежні дуже часто компенсують себе в роботі. У них може бути дуже багато якихось занять, хобі, вони весь час поспішають, біжать, завжди дуже ділові. Якщо є хвилинка часу, вони заповнюють її для того, щоби не зустрічатись із цією своєю потребою в іншій людині. Тому що для них потребувати іншої людини, залежати від неї емоційно неможливо.

Стосунки з контрзалежними

Контрзалежна людина може бути вкрай чарівною та приємною. Водночас складно припустити, як і коли вона зреагує на ту чи ту ситуацію, якщо в неї немає можливості вербалізувати та сказати, що з нею відбувається. Наприклад: я лякаюся, коли ти говориш «давай будемо жити разом».

Але частіше контрзалежна людина, якщо вона не працювала з психотерапевтом, не усвідомлює, що відбувається, не може сказати про свої відчуття. Вона автоматично починає себе відстоювати й жорстко бетонувати власні кордони. Вона перестає бути гнучкою, їй складно почути іншу сторону.

Виходить, ми маємо справу з людиною, яку потрібно дуже м’яко повертати в стосунки. А контрзалежним потрібно вчитися відстежувати свої тригери, на які вони реагують гнівом або звинуваченням партнера. Від них часто можна почути: через те, що ти є в моєму житті, у мене менше енергії на роботі, саме тому я не є успішним; те, що ти так сказав / сказала, мене пригнітило.

Їм складно побачити відтінки, напівтони. Складно дійти думки: «Так, людина погано вчинила зі мною, і мені це не підходить. Але це не означає, що ця людина геть погана. Ну, вчинив як мудак, з ким не буває». Коли контрзалежний може дійти такої думки, коли йому вдається подолати сильну тривогу й бажання бігти швидше зі стосунків, тоді в пари з’являється шанс бути разом.

Контрзалежному буде складно пояснити реальність. Він просто буде говорити: мені погано, ти мене пригнічуєш, ти чогось від мене хочеш. Приблизно такі фрази можуть звучати через страх. Але якихось реальних причин він, як правило, назвати не може.

Тому партнеру потрібно бути досить стійким до відштовхування. Наприклад, чесно говорити: «Слухай, зараз прикро було таке чути. Навіщо ти так?» У такому разі можна допомогти контрзалежному сформувати критику до його власної поведінки. Не в сенсі звинувачувати у відповідь, але захищатися. Як із маленькими дітьми. Тому що контрзалежні, як і співзалежні, у момент афекту ніби регресують. Вони не в моменті сьогодення, не в реальності, яка є зараз, а десь у своєму триріччі, коли було дуже боляче, бо дорослий укотре зробив щось травмувальне, що зруйнувало здатність прив’язуватися без жаху та тривоги. Повна автономія неможлива, кожен із нас знаходиться в залежних стосунках із повітрям, їжею, людьми, це важливо усвідомити.

Як щодо дружби

Контрзалежні можуть утворювати дуже теплі зв’язки з людьми, схожими на себе. Вони будуть дуже сильно їх потребувати. До речі, вони можуть бути дуже чуйними: у кожного свій індивідуальний малюнок травми. Вони можуть бути дуже вірними, уміють підтримувати друзів, бо добре знають, як це, коли тебе не підтримують. Як це, коли тобі роблять боляче й погано. Вони знають цей біль і цю потребу. І коли бачать, що інший страждає й потребує підтримки, вони можуть щиро допомагати. Але щодо себе – уміти приймати допомогу – для них це практично неможливо.

Це називається «ретрофлексія» – захисний спосіб формувати контакт. Контрзалежна людина знає, як буває боляче, коли нікого немає поруч, ніхто не прийде в скрутну хвилину. І якщо їй сказати: мені зараз так самотньо, я тебе потребую, побудь зі мною, вона буде поруч. Вона добре знає, що сказати, тому що в неї є цей досвід. Як підтримати, де не продавити, бути делікатним. А ось приймати на свою адресу схожу увагу їй складно.

Контрзалежна людина несвідомо, але спеціально роздуває ситуацію до сварки, щоби дати собі можливість віддихатися. І якщо контрзалежній людині вдасться побачити, наприклад за допомогою іншої людини, що кордони не так легко руйнуються, вона, можливо, стане менш тривожною. Наприклад, партнерові можна сказати: «Так, ти кричиш, тобі зараз неприємно, що я купила тобі дорогий подарунок. Я розумію, ти злякався, що ти, можливо, мені щось будеш винен за цей подарунок. Я все розумію, нічого, усе добре, я з тобою. Прийдеш у себе, матимеш потребу щось сказати – скажи». І людина залишається, не тікаючи зі стосунків.

До терапевтів часто звертаються люди зі здоровою прихильністю. У них є власний досвід, вони нормально ставляться до того, що можуть потребувати когось. І коли вони зустрічають контрзалежного партнера, який незрозуміло через що спалахує, вони не беруть це на свій рахунок, наприклад, а кажуть: «Слухай, що зараз сталося? Ти просто розгубився. Що це зараз було?» І, якщо давати можливість цьому афекту вийти, дати заспокоїтися, то контрзалежна людина може раптом усвідомити, що справа не в партнерові чи партнерці, не в тому, що інший погано вчинив або є поганим, а в тому, що він сам злякався. Що він просто сприйняв це, як атаку на свою незалежність і свою свободу.

Що почитати про контрзалежність

Беррі і Дженні Уайнхолд – психотерапевти з великим досвідом роботи. На їхню думку, контрзалежність є головною перешкодою на шляху створення близьких стосунків. Люди з контрзалежністю прекрасно почувають себе у світі бізнесу, але часто чинять опір встановленню близьких зв’язків. Стосунки з такою людиною можуть призвести до сильного розчарування.

У книзі «Втеча від близькості» Беррі і Дженні Уайнхолд розповідають читачам, як розпізнати людей із контрзалежністю та допомогти їм. А якщо ви впізнали себе в ознаках контрзалежності, то знайдете методи, які посприяють вашим змінам. Автори пропонують перевірені способи вирішення конфліктів і можливість для створення близьких партнерських взаємин.

Що подивитися

Головному герою картини дуже складно довіряти людям. Він ріс у нещасній сім’ї, терпів насилля від батька та дистанціювався від людей. Психотерапевта, який береться йому допомогти, Вілл також довго не підпускає до себе та «водить за ніс». Але крок за кроком професору все ж вдається достукатися до хлопця – і його життя починає змінюватися.

Меггі тікає з вівтаря чотири рази. Як тільки справа доходить до шлюбу, дівчина зникає. Її історією зацікавився відомий журналіст Айк і написав про це статтю. Дівчина не змовчала та відповіла йому. Айк їде до її містечка, щоб познайомитися, і закохується в неї. Він починає звертати увагу Меггі на те, як вона асимілює зі своїм партнером, ніби повністю зливаючись з ним. Але коли розуміє, що шлюб може поглинути її, обриває стосунки.