ПсихологіяЧому ми сваримося з близькими під час війни і як запобігти конфлікту?

З-поміж усіх емоцій, які відчувають люди під час війни, лють – одна з найяскравіших для багатьох. Тож трапляються великі сварки через дрібниці, після яких нам буває соромно й незрозуміло, чому так взагалі сталося.

Ми запитали в психологині Катерини Калиновської, чому ми частіше сваримося під час війни, як запобігти цьому та що робити, коли сварка вже почалася.

Чому ми сваримося?

Лють зараз є цілком природною реакцією на екстремально загрозливі обставини. Будь-яка психічна реакція зараз є адекватною, бо психічні захисти працюють для кожного по-різному, з урахуванням індивідуального досвіду й особистісної структури.

Лють – це реактивне переживання у відповідь на жах, відчай і безсилля. Лють дозволяє мобілізувати спротив організму, діяти активно, спрямовувати сили на виживання. Близькі знаходяться поруч, з ними стосунки розгортаються безпосередньо, проте путін, росія або російська армія для більшості не знаходяться в неопосередкованому контакті (окрім військових або мирних жителів, якщо останні страждають безпосередньо від дій окупантів). Та почуття надто інтенсивні, і їм потрібен якийсь вихід, тому вони адресуються тим, хто поруч.

Також це може бути через те, що людина переживає багато безсилля, відчаю або зневіри й намагається впоратися зі своїми переживаннями через агресію.

Як запобігти сваркам?

Не варто намагатися боротися з люттю: це таки справедливе почуття. Ви маєте право на лють, ненависть і гнів. Просто намагайтеся не перенаправляти свої почуття щодо самих подій і дій окупантів на своїх близьких, які також, найімовірніше, відчувають схожі на ваші почуття.

Емоцію люті краще переживати. Зараз немає часу на її глибинне оброблення, тому будь-які дії, що сприяють полегшенню, допоможуть: ви можете кричати, плакати, лаятися, бити подушки, рвати папір. Якщо є сили, рефлексувати щодо своїх почуттів і співчувати собі через обставини, якими вони викликані.

А ще дуже важливо давати собі можливість плакати та горювати: часто сильний гнів є проявом неможливості прожити біль, який застрягає всередині.

Узагалі те, що ми переживаємо зараз, є надзвичайним явищем для психіки, травма війни викликає дуже інтенсивні психофізіологічні реакції; що ми можемо зробити, це намагатися бути обережними до себе й одне до одного. Якщо з’являється доступ до глибокого співчуття до себе й інших в цих жорстоких обставинах, це кращий спосіб попередити агресію щодо найближчих, таких само вразливих створінь, як і ви.

Якщо ж ви говорите з людиною та розумієте, що ви зараз зірветеся, у вас зростає напруга й роздратування та хочеться звинувачувати або присоромлювати іншу людину, варто взяти паузу в діалозі, подихати, порахувати до 10, намагатися відчути своє тіло (особливо ноги 1 руки) та фізично збільшити дистанцію від людини.

Що робити, якщо сварка вже почалася?

Якщо ви наразі здатні заспокоювати, то варто це зробити. Ви можете спробувати говорити з близькою людиною, визнаючи його / її право на лють, проте чітко окреслити, що ви не є джерелом цієї люті. Може допомогти розмова про почуття, що стоять за люттю: сильний біль, відчай, безсилля. Якщо є сили, їх можна спробувати розділити. Зазвичай після цього наступає полегшення як психічне, так і тілесне, можна обійняти одне одного та дати волю сльозам.

Якщо ні, можна тимчасово перервати контакт, дати іншій людині та собі охолонути. Якщо поруч дитина, то варто обмежити їй доступ до своїх конфліктів.

Ілюстрація: icons8